Засперечалися у нас мужики в курилці, з якої породи собак виходять найвірніші і безстрашні охоронці. Наш виконроб послухав, послухав, та й розповів свою історію:

“Працював я на початку 2000-х на вахті на півночі. Жив тоді з сім’єю (дружина і дві дівчини дрібних) в селищі депресивному, де закрили не так давно кар’єр видобувний. Будинок не продати, мало не половина будинків у селищі кинуті тупо. Мріяли переїхати, та збирали гроші на квартиру в райцентрі, бо і на вахту подався.

Поки був у від’їзді, дружина прикорму бездомну собаку руду, ніби як, охорона якась ніяка. Дітки Руду обожнювали, але толку від неї, чесно сказати, нуль без палички – тільки гавкає. От реально – шавка і є, до всіх лащиться і боїться, хто цыкнет на неї – обоссытся зі страху і відразу щемится в будку, носа потім не висуне. Ось і пообіцяв привезти своїм наступного разу цуценя алабая, щоб сторож був справжній.

Незадовго до мого від’їзду вбили сусідку через три будинки на нашій вулиці, у якої теж мужик на вахті працював. Говорили, була гуляща, ось, мовляв, коханець її порішив і гроші забрав. З важким серцем поїхав я тоді, страшно за сім’ю було. Як поїхав – на наступний день в будинку відключається стаціонарний телефон, а мобільної мережі в селищі ніколи і не було. У ту ж ніч дружина почула як Руда істерично загавкав і тут же стулила пельку.

І тут до хати починають ломитися. Ось-ось двері виламають, б’ють чимось важким – типу брухту. Дружина почала дико кричати зі страху, дітки в голос ревуть. І в цей момент раптом почули, як той, хто вибивав двері, кричить і починає з матом когось бити. Через хвилину буквально побачили у вікно, як якийсь здоровенний мужик накульгуючи тікає з двору.

Трохи почекали, двері відкрили – на ґанку лежить мертва Руда, в зубах шматок штанини в крові. Дружина – дітей в оберемок, мерщій до сусідів і дзвонити в мєнтовку.

Приїхали як ніколи швидко – хвилин через 10. Сліди крові вели з двору метрів двісті, потім мабуть перетягнув як джгутом. Але взяли все одно через чотири дні – рана загнивала, нога розпухла, пішов в травмпункт, там і пов’язали. Як виявилося, сусідку він реально вбив. Телефон у нас обірвав заздалегідь. Коли двері майже виламав, моя дружина і діти закричали, собака до цього забилася зі страху в будку, раптом вискочила і намертво вчепилася в ногу. Тримала, поки він її ломом бив – лише забив її до смерті, зміг звільнитися.

Вбивця виявився з нашого селища, навіть знайомий поверхово, тому й знав добре всіх: хто де працює, скільки заробляє.

Ось так руда шавка врятувала мою сім’ю.

Деколи самий боягузливий може стати відважним, якщо він захищає тих, кого любить. Бо як хоробрість і вірність не генетика, а в серці – як у собаки, так і у людини”.

©katyamti